Проповідь на день Успіння Пресвятої Богородиці

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 28 серпня 2013 року в с. Соколові

Дорогі брати і сестри!

І знову, як і в усі богородичні свята, ми замислюємося над двома типами поведінки, представленими Мартою і Марією (Лк. 10:38-42). Марта нам багато в чому зрозуміліша, бо саме цей тип людської поведінки прийнятий у сучасному суспільстві. Ми звикли дбати про свій завтрашній день, не лінуватися, безперервно працювати, заробляти на життя, забезпечувати собі затишну старість. Ми звикли весь час діяти. Саме людина діяльна, яка не марнує часу, і є ідеалом для суспільства сьогодні. Ми з захоплення дивимося на людей, які безперервно працюють, в яких добре виглядає оселя. І нам здається трохи дивним, що Господь, Який гостював там, де Марта бігала і готувала прийняття, раптом виділив її сестру Марію. На перший погляд, Марія нічого й не робила, лінувалася, сиділа і тільки слухала, що Бог говорить.

Але пригадаймо, як нам часом важко буває ставати до молитви! Як починає хотітися спати, особливо, коли молимося ввечері, як раптом не вистачає часу на читання Святого Письма! Нерідко трапляється, що в неділю, саме тоді, коли нам треба йти до церкви, в нас з’являється маса невідкладних справ: чи саджати город, чи збирати врожай, чи їхати в місто, чи готувати дітей до школи – скільки можна знайти таких справ! І раптом виявляється, що слухати Бога і є найскладніше, бо цей процес вимагає від нас цілковитої посвяти. Не можна бути на молитві, відкривши тільки частинку свого серця. Ми маємо вбирати слово Боже, Його присутність усім своїм єством.

А наша єство опирається. Воно хоче працювати для себе, рветься в зовнішній світ. І навіть п’ять хвилин молитви стають для нас обтяжливими! Саме в цей час у нас реве худоба, говорить телевізор, дзвонить сусід – і ще багато-багато чого трапляється саме під час молитви.

І ось саме тому на дні богородичних свят Господь пропонує нам замислитися над вибором Марти і вибором Марії, щоб ми зуміли оцінити велич материнської посвяти Пресвятої Богородиці.

Ми бачимо Пресвяту Богородицю на сторінках Євангелія тільки епізодично. І не тому, що так мало уваги приділяли Їй апостоли. Ні. Євангелія записувалися апостолами вже після того, як Христос був розіп’ятий, воскрес, як передав усю Церкву під опіку Своїй Матері. І Вона для всіх апостолів була найшанованішою з усіх живих людей. Але саме тому, шануючи Її скромність, уміння лишатися непомітною, вони й зосереджують усю увагу на Її Синові, Ісусові Христі.

Саме Він, Божий Син, через синівство людині і звеличує ввесь наш людський рід. А насамперед – Пресвяту Богородицю, через яку Він приходить. Не тому, що вона багато працювала. Хоч і вона перебувала в невтомній праці, як і всі тогочасні палестинські жінки. Але про це в Євангелії майже нічого не говориться. Ми ніколи не зустрічаємо Пречисту Діву в момент праці! Але завжди Богородиця постає перед нами у час слухання і дає нам зразок захопленого, чуйного і посвятного слухання Божого слова.

Хто з нас, скажіть, почувши таку несподівану, приголомшливу новину, яка вимагає від нас повністю змінити спосіб життя, наше майбутнє, міг би тільки сказати: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” (Лк. 1:38). А вона вміла це зробити! Вона вміла з покорою приймати Боже слово. І не тільки приймати, а виконувати його всім життям. І, може, саме нам у наш динамічний час це мистецтво зупинитися, відгородитися від усіх зовнішніх справ, віддатися слуханню Бога і є найпотрібнішим!

Серед усіх популярних фільмів останнього часу один найбільше здивував, мабуть, ціле людство. Це документальний фільм німецького режисера “Велика тиша”, в якому майже немає слів, а тільки показується зосереджена тиха молитва монахів, буденний ритм споглядального життя монастиря. Успіх цього фільму, який поставлений був уже кілька років тому, здивувавши самого режисера, засвідчив, наскільки нам усім у цьому наповненому гамором світі не вистачає тиші, зосереджености, спокою!

Бог пропонує нам справді велику тишу Своєї присутности, тишу, яка сповіщається ангельським співом: “І на землі мир, між людьми благовоління”. Ця тиша протиставляється всім партійним суперечкам, пліткам, розмовам, гаморові телевізора. Бог кличе нас у цю велику тишу. Він завжди промовляє до нас і чекає, чи відкриємо ми своє серце, щоб слухати Його. Саме до цього зосередженого слухання Бога закликає нас приклад Пресвятої Богородиці, яка стала найчистішою з-поміж людей через своє унікальне мистецтво слухання Божого слова.

Хай же частинка цього дару спаде від Неї на всіх нас! І коли ми просимо: “Пресвятая Богородице, спаси нас!”, то не тому, що вона сама може дати нам спасіння – її Син дає нам спасіння. Але ми прагнемо, щоб вона навчила нас припадати з молитвою до Сина, слухати Його і приймати Його спасительне слово як дороговказ для всього нашого життя. Амінь.