Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 7 січня 2014 року
Дорогі брати і сестри!
Яка зрозуміла і близька нам логіка цих трьох східних мудреців! Адже, самі належні до інтелектуальних еліт, вони шукали обіцяного Спасителя, Месію серед цих еліт (Мт. 2:1-12). Ще добре, що вони не пішли до Риму, де знаходився найпотужніший правитель того часу. Вони вдаються до царського палацу, виходячи зі своєї логіки, сподіваються, що там, якщо й не знайдуть Самого Немовлятка, яке має народитися, то, в усякому разі, дізнаються про місце Його народження. А знаходять пустку!
Виявляється, що там не тільки ніхто не знає про народженого Месію, але й ніхто не готовий Його прийняти. Більше того, політичні еліти Юдеї задоволені своїм становищем. Їм, за великим рахунком, не потрібен ніякий Месія, якщо навіть вони, як юдеї, і вірять в Його прихід. Для них головне – стабільність, щоб збереглося все так, як є нині. І недарма, довідавшись, що Цар юдейський має народитися у Вифлеємі, реальний юдейський цар Ірод наказує повбивати всіх немовляток, аби тільки серед них було знищено його потенційного суперника.
Як часто і ми з вами, дорогі брати і сестри, пробуємо шукати правду, підтримку, вихід із скрути серед сильних світу цього! Ми теж по-своєму вдаємося до царських палаців, коли обираємо найбільш рейтинґові сайти, найбільш популярні телеканали. Ми покладаємося на політиків, які посідають перші місця за соціологічними опитуваннями, на найбагатших громадян України, які беруться представляти нашу державу в світі капіталу. Ми шукаємо правди деінде, поза своїм серцем, поза місцем, де до кожного з нас приходить Спаситель. Бо Христос народжується не лише у юдейському Вифлеємі. Він приходить до кожного з нас і кладеться, ніби в ясла, у серце кожного з нас.
А чи маємо ми час поговорити самі з собою? Чи ми даруємо собі посеред гамірливих буднів спокій вифлеємського вертепу? Розсмикані різними турботами, ми намагаємося водночас і зазирнути в телеекран, і послухати радіо, і поговорити по телефону, і прочитати новини в Інтернеті, і кудись їхати, бігти, поспішати, шукати…
Христос нагадує нам про найбільшу скарбницю, яку ми одержали, – нашу безсмертну душу, наше скромне, але власне духовне єство, через яке приходить до нас і промовляє до нас Христос. А наша душа потребує тиші, молитви, зосереджености. Вона потребує відповідного середовища, яке створює присутність у храмі на недільному богослужінні.
Різдво Христове недарма сприймається нами як свято великої тиші. Воно дарує нам переживання цієї піднесеної величної тиші, яка обіймає цілий світ. Різдво кличе нас увійти в цю тишу, захиститися від спокус і підступів цього світу, захиститися від ілюзій здобуття правди через гонитву за популярністю, багатством, успіхом – за всім тим примарним виходом із криз, який пропонує нам світ.
Христос чекає на нас. І сьогоднішнє Різдво – нагадування про це кожному із нас. Він чекає на нас у тиші й інтимності спілкування дітей Божих з їхнім Небесним Отцем. Він кличе нас до Себе, застерігаючи: тримайтеся подалі від Іродових палаців, не покладайте надію на сильних світу цього. Христос спонукає вірити у всепереможну силу правди, справедливости, вірности своєму покликанню – всьому тому, про що іде нагадати нам Син Божий. Він приходить, щоб обдарувати нас неповторним переживанням особистої зустрічі з Богом. Зустрічі, яка відбувається в маленькому вертепі серця кожного з нас. Амінь.
