Дорогі брати і сестри!
Сьогодні той день, коли ми переживаємо велику зустріч, одну з найбільших в історії людства. Попереднє свято давало нам інший тип зустрічі, коли представники людського роду – від пастушків до східних мудреців – приносили поклін народженому Спасителеві. І ось Він уже досягає віку, котрий, як прийнято було вважати тоді на Близькому Сході, дозволяє самому навчати. І саме тоді Ісус виходить на прилюдне служіння. Але як? З чого Він починає це служіння? Він Сам приймає хрещення покаяння: символічне обмивання тіла, яке знаменувало у старозавітній традиції очищення від гріха, готовність звільнитися від тягарів, несених людством від часу падіння праотців.
Ісус схиляється перед Іоаном Хрестителем, проповідником покаяння, який посланий був «в духу й силі Іллі» (Лк. 1:17), аби готувати народ Старого Завіту до приходу очікуваного Месії. Ця зустріч знов відбувається над Йорданом, де багато століть тому стояли натовпи людей, готуючись перейти в Обіцяну землю із єгипетського рабства. Зараз знову відбувається перехід. Тільки вже перехід від рабства гріху, від часу падіння до повстання і воскресіння із Христом. Із Христом, Який приходить не кликати, а вести разом із Собою назад, до Отця, у зраджений і залишений людством простір, призначений для його життя, – у Небесне Царство.
Ця зустріч знову відбувається в пустелі. Колись сорок років очищення пустелею необхідні були для всього народу, звільненого з єгипетського рабства, аби звільнитися від комплексів раба. Бо виявилося, що легше залишити колишніх господарів, ніж звільнитися від психологічної залежности від них, від страху, від невміння самому визначати своє майбутнє.
Сорок років знадобилися для того, щоб здобути це мистецтво. І ось знову Іван Хреститель кличе народ у пустелю. Кличе, щоб серед пустельних пагорбів Юдеї дати йому відчути присутність Божу. Ту присутність, відчуття якої, може, не втратилося зовсім, але занедбалося за сотні попередніх років. На цю зустріч і приходить Месія, здійснюючи водночас зустріч Старого й Нового Завітів. Бо ця зустріч відбувається в особі самого Іоана Хрестителя, якому випало бути і останнім пророком Старого Завіту, котрий віщував про прихід майбутнього Месії, і першим євангелистом, котрий сповістив: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ін. 1:29), спрямувавши своїх учнів до Ісуса.
Але водночас це і наша з вами зустріч. Зустріч не тільки з Богом – щодня на молитві ми переживаємо цю зустріч. Це наша зустріч із самими собою. Чому в цей день відбувається освячення води? Не для того, щоб нам дати якусь чудотворну рідину. А щоб ми дістали від Церкви знак благословення і заклик до звільнення від тягарів гріха. Очищення не означає набування якоїсь нової форми. Очищення від гріха передбачає повернення до нас самих, нас справжніх, тих, кого ми занедбали, втратили, зрадили протягом свого важкого, а в когось – і досить довгого життя.
Церква закликає нас звільнитися від гріховних узалежнень, здобутих протягом життя, відчути себе знову молодими й енергійними, якими завжди ми будемо перед Христом. Бо немає старих і немічних у Царстві Небесному: всі ми покликані відродитися до вічної молодости. Христос приходить для того, щоб у нас відродити нас самих і поставити нас перед обличчям цієї нової реальности – реальности, яку ми можемо не помітити, якщо наші очі будуть засліплені хибними уявленнями про себе, про світ, засліплені страхом і тим рабським комплексом, який виробляється в нас за роки, прожиті у гріху.
Христос кличе нас до праведного життя. І саме тому цей день показує, як людина, звільнена від гріха, розплющує очі на велич довколишнього світу. Недарма цей день називається днем Богоявлення. Бог являється перед людьми! І людина, омита від гріха, дістає знову можливість бачити Бога! Дістає той дар, що його мали наші праотці Адам і Єва, доки не втратили були цього дару через своє падіння.
Бог являється перед людиною у всіх трьох своїх іпостасях: як Син, Котрий приймає хрещення від Іоана, як Отець, Котрий промовляє з Неба, як невидимий Божий Дух, Котрий на цю мить набуває видимого образу голуба. А голуб – дуже знаменний образ, оскільки саме голуб звістив закінчення потопу для врятованої родини Ноя – наших праотців. Голуб, що сходить на Спасителя, виявляє перед присутніми не тільки єдність трьох іпостасей Божества. Він відкриває перед нами наше з вами майбутнє: у єдності з Богом, через одержання дарів, призначених людині, звільненій від гріха через хрещення. Бо кожен із нас дістає разом із хрещенням благодатні дари Святого Духа, дістає ту міць, яка стає фундаментом для нашого здобуття майбутнього Небесного Царства.
Ті, хто були присутніми при хрещенні на Йордані, принаймні, частина з них, дістануть згодом, у день П’ятдесятниці, і особливий дар – дар благодати Святого Духа, який зцементує їх, змінить, освітить зсередини, перетворить громаду учнів на міцну і непохитну Христову Церкву. Церкву, до якої всі ми маємо радість і честь належати.
Тож хай сьогоднішній день стане для нас маленьким відкриттям – відкриттям наших талантів, наших потенційних можливостей, нашого майбутнього! Христос пізніше казатиме:«Між народженими від жінок не було більшого над Іоана Хрестителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!» (Мт. 11:11). Усі ми здобуваємо ту велич не за наші особисті здобутки, а через безмежну любов Христа і Його відкупительну жертву. Берегти небесний дар, примножувати його, реалізувати в житті – ось до чого закликає нас і сьогоднішній день! Ось для чого даються нам ці струмені освяченої води, які спадають на нас, аби проростити, ніби зернину, у кожному з нас ті щедрі плоди, які і можуть зробити нас гідними Небесного Царства. Амінь.
