17 лютого 1892 - Народився Йосиф КОБЕРНИЦЬКИЙ-СЛІПИЙ, кардинал і Патріярх УГКЦ.

Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в Галичині. Гімназію закінчив у Тернополі (1911 р.), згодом студіює у Львівській Духовній Семінарії, а з 1912 р. в — Інсбруці, де й одержує ступінь доктора богослов'я в 1916 р.

Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студії в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 р. є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 р. її ректором. Був співзасновником Богословського Наукового Товариства, а згодом його постійним головою. Львівську Семінарію розвиває так, що вона від 1928 р. стає Богословською Академією, а о. Йосиф її постійним ректором аж до свого ув'язнення. Реформує навчання в Богословській Академії за найновішими зразками і вимогами рідної Церкви, пише наукові праці, редагує богословський журнал "Богословія", видає наукові твори, відбуває наукові подорожі до університетів різних країн, бере участь у Велеградських Унійних Конгресах та інших наукових з'їздах.

Друга світова війна не перериває діяльності о. Ректора Сліпого серед важких обставин. 22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосифа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. серед руїн нашої Церкви і Народу архієпископ Йосиф стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.

11 квітня 1945 р. арештований, за віру засуджений в Києві на 8 років примусових робіт у сибірських таборах. У 1953 р. засуджений знову на заслання. Третій раз засуджений в 1957 р. на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 р. засуджений на ув'язнення в Мордовії. Разом — 18 літ ув'язнення, заслання, тюрем, каторжних робіт. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресіоrе".

9 листопада 1963 р. звільнений з каторги стараннями папи Івана XXIII прибуває до Риму. Бере участь у II Ватиканському Соборі. 25 лютого 1965 р. папа Павло VI номінує Його кардиналом.

Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви, в 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український Католицький Університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою Церкву і Нарід і на славу Бога та благо Народу.

Спочив у Бозі 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі Патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.

Хронологія

(за мережною сторінкою Інституту Історії Церкви).

17 лютого 1892 р.  - народився в с. Заздрість Теребовлянського повіту на Тернопільщині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська.

1911 р. - закінчив з відзнакою гімназію у Тернополі.

1911 р. - вступив до Львівської Греко-Католицької Духовної Семінарії. Як перспективного студента на другому році навчання його направили в Інсбрук для студій на філософічному і теологічному факультетах місцевого університету.

30 вересня 1917 р. - отримав свячення з рук Митрополита Андрея (Шептицького) в Уневі.
Продовжив навчання в Інсбрукському університеті, де захистив дисертацію "Поняття вічного життя у Святого Євангелиста Івана".

1918 р. - отримав академічний ступінь доктора богослов'я.
Написав німецькою мовою габілітаційну працю "Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія", яку захистив в Інсбрукському університеті.

Листопад 1920 р. - виїхав до Рима для продовження навчання в Григоріанському університеті та Папському Орієнтальному Інституті.
Написав латинською мовою працю "Начало Духопоходження у Пресвятій Трійці" і, здавши додатковий іспит, отримав звання "magister agregatus".
Вивчав англійську, італійську, німецьку, польську, російську та французьку мови.

1922 р. - повернувшись зі студій в Римі, як професор догматичного богослов'я, викладав догматику у Львівській Духовній Семінарії.
Був співзасновником Богословського наукового товариства у Львові.

З вересня 1922 р. - видавав квартальник "Богословія", був його постійним редактором до 1939 р.

1926 р. - номінований на ректора Духовної семінарії.

22 лютого 1928 р. - Митрополит Андрей (Шептицький) затвердив Статут академії – ректором Львівської Богословської Академії став о.доктор Йосиф Сліпий.

1932 р. - відкрито філософський факультет ЛБА.
Йосиф Сліпий – крилошанин, митрофорний протопресвітер, архидиякон Митрополичої капітули.
Пише праці на теологічні, філософічні, літературні та історичні теми, а також про мистецтво й церковне право. Видає серію "Праці греко-католицької академії".

1936 р. - з ініціативи Йосифа Сліпого у Львові відбувся Унійний конґрес, присвячений 300-літтю смерті Київського Митрополита Йосифа Вилямина (Рутського).

22 грудня 1939 р. - з благословення Папи Пія ХІІ і на прохання митрополита Андрея (Шептицького) о.ректор Йосиф Сліпий хіротонізований архиєпископом з правами наслідства. Хіротонія відбувалася таємно.
"...в час гоніння свячення не є честю,а в першій мірі тягарем. " – Йосиф Сліпий.

1 листопада 1944 р. - вступив у права митрополита після смерті Андрея (Шептицького).

1941-1944 рр.  - незважаючи на війну, відновив працю Богословської Академії.

10 квітня в 1945 р. - арештований НКВД.

11 квітня 1945 – 10 травня 1946 р. - слідство в тюрмі на вулиці Лонцького у Львові, Київська Лук'янівська тюрма, Московська Луб'янка. Вирок військового трибуналу за закритими дверима – 8 років Сиблагу.
Етапи: Новосибірськ "...їдуть на заслання..то триває місяцями. Заки каторжник приїде, то такий вимучений; при різних нагодах пересадки, різні сторожі, голод, холод... Приїде на етап страшно худий, виснажений, змучений і до рапавих дощок, зимних як лід, прикутий. Вже, крім самого вигнання, та фізична мука добиває людину..." – Й. Сліпий в гомілії про заслання св. Климентія, папи.
Маріїнське Кемеровської області - тут мав запалення легенів і дизентерію (йому відмовлено в стаціонарному лікуванню і відіслано на подальший етап);
Боїми – тут зламав собі руку ("іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку," – сказав лікар);
м.Кіров у Росії (в групі на етап нараховувалось до 40 чоловік, серед них три священики і два єпископи – Сліпий та Чарнецький)

1947 р. - лагер в Печорі, Інті – (..."Митрополит сидів втомлений на своєму наплечнику... Несподівано до кімнати ввірвалися два парубійки, очима розглянулись по присутніх. В одну мить прискочили до митрополита і знову щезли. Разом з ними щез багаж владики. Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров". – Спогади проф. Гробауера, австрійського громадянина).
Лагер в Косью Комі АРСР, Потьма – "Майже місяць добирались до цього лагеру, Блаженніший був страшний – хворий, в гарячці," – згадує Фердінанд Цеппіхаль.

Серпень 1948 р. – 1949 р. - табір № 23 в Темяковському районі Мордовії.

1950 р. - відправляють етапом свідчити в суді, згодом повертають знову в Потьму, а потім у 14 лагпункт.

15 травня 1953 р. - виклик до Комісії, де знову пропонують приєднатися до православ’я, обіцяють відновлення титулів і можливе надання найвищих духовних посад у Російській Православній Церкві. Митрополит Йосиф (Сліпий) рішуче відмовився, після чого його відправляють у будинок інвалідів.

Червень 1953 р. - виклик до Москви в справі налагодження контактів з Ватиканом. Зустріч з маршалом Жуковим. Запропоновано написати працю про історію УГКЦ в СРСР.

1954-1956 рр. - після ліквідації Берії знову відправляють на поселення в с.Маклаково біля Єнісейська (Сибір) до будинку інвалідів. Писав з пам'яті історію Вселенської Церкви і Пастирські послання, котрі передавав через довірених людей в Україну. КДБ перехопило рукопис "Історії".

1957 р. - з нагоди 40-ліття священства Папа Пій ХІІ надіслав привітання митрополитові на заслання. Лист не дійшов, але він і конфіскований рукопис "Історії" стали причиною нового арешту. Блаженнішого відвезли до Єнісейська, згодом до Красноярська, потім до Києва.

Червень 1959 р. - чергове ув'язнення на 7 років.
Етапом відправили на Камчатку, згодом в Тайшетські табори.

1960 р. - Потьма – ("Переїзд – це худоб'ячі вагони, набиті в'язнями, обставлені вартовими вежами, кулеметами, освітлені прожекторами. Крізь маленьке заґратоване вікно розміром 10х10 см видно безкраї простори Сибіру". – Авраам Шифрін, Мюнхен).
Пересильні пункти Свердловська, Чуни, Новочунки.

Грудень 1960 р.  - етапований до Києва. Запитували про його вимоги "максимум і мінімум" до уряду. Намовляли виступити з відозвою проти Папи і проти націоналістів за кордоном. – "Ви знущаєтесь наді мною і над моєю Церквою, нищите, руйнуєте все, що є, і ще хочете, щоб я виступав проти тих, які всі чувають зі мною і бороняться, " – відповідь Блаженнішого.

Жовтень 1961 р. - Верховний суд визнав Йосифа (Сліпого) за особливо небезпечного злочинця-рецидивіста і відправив до Мордовії.
Табір у Мордовії, пос. Явас. Туди прибув хворий на запалення легенів.

26 січня 1963 р. - звільнений за клопотанням Папи Йоана ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді.
У Москві, перед висилкою до Риму, вимагає дозволу попрощатися з родиною. Під виглядом родини приїхав ігумен ЧНІ, настоятель монастиря в Тернополі о. Василь Всеволод Величковський. У готельному номері Йосиф (Сліпий) висвятив його на єпископа Луцького і назначив своїм місцеблюстителем.

9 лютого 1963 р. - прибув до василіянського монастиря Гротаферрата в Італії.
Зустріч з Папою Йоаном ХХІІІ. Дарує Папі карту СРСР з позначенням тих концтаборів, в яких він перебував.

3 березня 1963 р. - заклик у Великодньому посланні до всіх українців "зберігати єдність за всяку ціну і хоч розкидані скрізь, то все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами "Христос Воскрес!"

28 березня 1963 р. - вперше присутній на Конференції українських єпископів.

11 жовтня 1963 р. - виступ на ІІ Ватиканському Соборі у присутності 2 500 делегатів з усього світу. Йосиф (Сліпий) закликав піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріаршої гідності. Собор одностайно його підтримав.

25 листопада 1963 р. - видав грамоту про заснування Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія.
Відновлено Богословське Наукове товариство і видання журналу "Богословія".

23 грудня 1963 р. - Йосиф (Сліпий) отримав титул Верховного Архиєпископа, затверджений Папою Павлом VI.
Кардинальський титул отримав таємно 1949 р. і урочисто 22 лютого 1965 р. Став четвертим кардиналом за всю історію України.
Член Конґреґації Східних Церков.

1 жовтня 1965 р. - відкриття з благословення Патріарха осередку монахів студійського уставу.

1967 р. - відновлення храму Cвв. Сергія і Вакха. Створення першої в Італії української греко-католицької парафії.

27 вересня 1969 р. - посвячення Софії в Римі.
"...завдяки жертвам цілого українського Божого люду, зокрема його мирянства, і моїм смиренним трудом здвигнувся Український Католицький Університет – вогнище науки, Собор Святої Софії – знак і символ незнищимості Божого храму на Землі, місце молитви, монастир Студитів – вічно горіючий острівець християнської праведності і східного християнського монашества й благочестя!" – Патріарх Йосиф (Сліпий).

1968-1973 рр. - відвідини українських вірних на поселеннях з метою нав'язати з ними євхаристійне спілкування та пожвавити церковно-релігійне життя: Канада, США, Колумбія, Венесуела, Перу, Аргентина, Парагвай, Бразилія, Австралія, Нова Зеландія, Німеччина, Іспанія, Португалія, Англія, Франція, Австрія, Індія, Мальта (всього 14 країн).

1969 р. - 19 з 21 єпископів УГКЦ звернулися до Папи з проханням присвоїти титул Патріарха Йосифові (Сліпому).

1971 р.  - папа Павло VІ відповів відмовою.

1971 р. - звернення до українців Канади: "Ви мусите триматися разом однією мовою, однією вірою в Христа, однією молитвою, однією системою богослужіння, одним обрядом, однією національною українською свідомістю, однією великою любов’ю до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури, мистецтва, до наших традицій і звичаїв державницького правління, скріплених нашою історією багато століть". Потрібно "засвідчувати єдність української нації в усіх країнах її розкинення".

1971 р. - при парафії Сергія і Вакха заснував музей українського мистецтва і готельний комплекс.

23 жовтня 1971 р. - на Папському Синоді єпископів виголосив доповідь "Церква мучеників" про переслідування Української Церкви і народу.

1973 р. - на Святій Літургії в Римі в соборі Св. Петра отець Гриньох, колишній капелан ОУН-УПА, грецькою мовою вперше пом'янув Йосифа (Сліпого) як Патріарха. З того часу всі церкви виголошували такий титул.
Організовує шість філій УКУ.

Серпень 1978 р. - кардинал Йосиф звертається до всіх кардиналів і визначних церковних діячів, акредитованих при Апостольській Столиці державних представників, інформуючи їх про величезні втрати і переслідування УГКЦ та прохаючи протистояти наступові комунізму.

24 березня 1980 р. - Папа Іван Павло ІІ скликав Надзвичайний Синод українських єпископів, де проголошено про вибір Філадельфійського митрополита Івана Мирослава (Любачівського) коад’ютором Патріарха Йосифа (Сліпого).

1970 -1981 рр. - пише своє "Завіщання", в якому роздумує про подальшу долю Церкви й різні аспекти церковного і суспільного життя.

25 листопада і 2 грудня 1980 р. - черговий Синод УГКЦ, на якому ухвалена Декларація про неканонічність і недійсність рішення Львівського псевдособору 1946 р. про ліквідацію УГКЦ.

7 вересня 1984 р. - помирає Патріарх Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Йосиф (Сліпий).

17 квітня 1991 р. - реабілітований посмертно.