Каталог статей
Меню сайту

Категорії розділу

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 23.09.2017, 08:19

Головна » Статті » статті

Воскресіння Господнє

Світла Пасха. Воскресіння Господнє

Воскресіння Христове«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував»
(Тропар Пасхи).

З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це Великдень. Він, як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені: «Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств».

Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника. «Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує зірки». А святий Іоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Воскресіння Христове: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих».

Воскресіння Господнє

Тож у світлому й радісному дні Воскресіння свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радості: «Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай святкує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна» (Тропар 1 пісні канону).

Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух Великодня, погляньмо на його історію, богослужіння і значення для нас.

Празник Воскресіння Христового у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово Великдень, що означає Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю. Слово «пасха» походить з єврейського «песах», що значить «перехід». Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов повз (по-єврейськи «песах») доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров’ю однорічного ягняти. Слово «пасха» у євреїв означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Великдень

Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із іудеями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослужінні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. «Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву» (1 Кор. 5, 7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресіння, яку святкують у неділю після іудейської Пасхи. У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи. Виникла суперечка, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерті, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресіння, що не сумісне зі смутком, ані з постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового Воскресіння в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, вперто святкували Пасху разом із іудеями 14 Нісана, першого весняного місяця. Від 14 Нісана ті громади названо «квартодецімані», що значить «чотирнадцятники».

Собор у Нікеї (325) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за іудейським звичаєм, а треба святкувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня на цілий тиждень, який зветься «світлим тижнем» на противагу до тижня перед Великоднем, що має назву «Великого», або «Страсного».

У збірнику церковних законів під назвою Апостольські постанови, які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: «Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресіння, і треба слухати наук» (VIII, 33).

Цісар Феодосій Великий († 395) скасував ведення судових розправ, а цісар Феодосій Молодший († 450) заборонив театральні й циркові вистави на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.

Шостий Вселенський Собор (691) у справі святкування світлого тижня вирішив: «Від святого дня Воскресіння Христа нашого Бога до нової неділі (тобто до Томиної неділі) вірні повинні цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані інших публічних видовищ» (Правило 66).

Світла Пасха. Святкування

З богослужінь празника Великодня на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гімном прослави Христа-Переможця. її авторство приписують великому богослову Східної Церкви й великому мистцеві слова — святому Іоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Іоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Тропар Пасхи «Христос воскрес із мертвих…», який стільки разів співаємо у воскресний час, охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.

Щодо своєї форми пасхальна утреня це вершина поезії й унікальне явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній багатство гарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів. Над глибоким змістом і поетичною формою великодньої утрені ввесь час домінує тріюмфально-переможний тон святої, неземної і вічної радості, що випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири. Тут переживаємо ту повноту радості з Христового Воскресіння, що її святий Григорій Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: «Вчора я розпинався з Христом, сьогодні прославляюся з Ним. Вчора я вмирав з Ним, сьогодні оживаю з Ним. Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним». У Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і ад. Усе закликає нас до радості. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її почування.

Воскресна радість сягає вершини у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гімн радості на честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. «Воскресіння день, — співаємо в останній стихирі, — і просвітімося торжеством, і друг друга обіймемо! Промовмо: Браття — і тим, що ненавидять нас; простім усе з Воскресінням і так заспіваймо: «Христос воскрес із мертвих… «.

Великдень дає нам незаперечний доказ його божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони: «Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі» (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерті наступило світле Воскресіння.

Христове Воскресіння — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене Воскресіння не сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються на Христове Воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. «А коли Христос не воскрес, — каже святий Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша… Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих» (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресіння і християнська релігія є нерозривними.

Великдень — це певна запорука нашого Воскресіння для щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас: «Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на Воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд… Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня» (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).

Празник Христового Воскресіння багатий не тільки на величні богослужіння, маєстатичні співи і глибокосимволічні обряди, але він багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Деякі з тих звичаїв — це вплив християнського культу, інші походять ще з передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та визнала своїми.

Світле Воскресіння. На порожнім Гробі Господнім

Професор Степан Килимник, описуючи великодню ніч, так каже про звичаї Великодня: «Коли б сьогоднішня людина спроможна була заглянути на мить у чисту душу дитини й відчути ту радість, безмежну радість, коли насправді душа дитини витала в імперіях казково-феєричної радості в очікуванні завтрашнього дня — Великодня, — то людина зрозуміла б і відчула б той невидимий тисячолітній зв’язок, поєднання її душі з душею далеких-далеких прапращурів, прародителів, поєднання нинішньої християнської культури з тисячолітньою високою культурою наших прадідів… Людина вважала б ці звичаї, традиції українського народу, за святиню й велич, хоронила б їх, зберігала б та дотримувалась їх і передавала б своїм нащадкам, як дорогоцінний скарб, із роду в рід!» (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 82).

Далі хочемо вказати найважливіші особливості богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи, а відтак звернути увагу на деякі народні звичаї, пов’язані з Великоднем.

Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерті. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: «Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матфей і Лука, перший словами «після вечора суботи» (28, 1), а другий словами «рано-вранці» (24, 1) вказують на глибоку ніч» (Правило 89).

Пасхальні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу.

Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: «Христос воскрес із мертвих… «, — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.

У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах «і друг друга обіймемо» відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали «христосуванням». Люди взаємно вітаються: «Христос воскрес! — Воістину воскрес!».

Великодній привіт «Христос воскрес» перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше Воскресіння.

Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресіння є найкращим доказом Його божественності. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвони на дзвіниці, що є символом оголошення Христового благовістя всьому створінню.

Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі зостаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм Воскресінням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: «… Отворив Ти нам райські двері» (Шоста пісня).

У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає «хліб», — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видно ікону Воскресіння. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціальної молитви його роздроблюють і роздають вірним.

У період П’ятидесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника Сходження Святого Духа, на знак воскресної радості не робимо поклонів, не стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р. ) проголосив: «Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П’ятидесятниці, то для однообразності у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи» (Правило 20). Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі.

Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над смертю і над адом.

У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після довгого посту свята Церква дозволяє усяку їду, для того щоб вірні разом із духовною радістю мали під час великодніх свят і радість від земних дарів. Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто звичайно після святої Літургії на церковному подвір’ї.

Шкаралупу зі свячених яєць, кришки чи кістки в нас не викидали на сміття, а закопували або в городі, або на полі, щоб і землі дати свяченого. Подекуди в Галичині шкаралупи зі свячених яєць кидали на стріху хати.

З благословенням великодніх пасок пов’язані наші славні крашанки й писанки, які мають давнє походження. У давніх народів був звичай, за яким перед особою, що займала високе становище в суспільстві, не можна було з’являтися перший раз без дару. Побожне передання каже, що Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла у двір римського цісаря Тиверія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: «Христос воскрес!», і лише тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли інші християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати один одного крашанками чи писанками.

Отже, яйце відіграє таку роль у великодніх звичаях тому, що воно стало символом Христового Воскресіння. Як з мертвої шкаралупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасення через Кров Ісуса Христа. З крашанками й писанками пов’язані різні забави дітей та дорослих на Великдень.

Особливим виявом великодньої радості в селах України були гагілки й різні ігри на майдані коло церкви. «Дивним є, — каже проф. С. Килимник, — що веснянки-гагілки, створені нашими прабабками ще в IV-VI сторіччі (а може й раніше) за часів Антської держави, що крізь морок тисячоліть, через століття великих негод, війн, наїздів, поневолення — вони дійшли до нас, затримавши свою провідну думку, головну ідею, свій зміст, замінено лише слова стародавні на нові… Веснянки-гагілки — це дорогоцінний скарб ранньої культури наших прапрадідів як високомистецькі, а навіть неперевершені поетичні твори, як історичний документ про життя, ідеали, психологію, віру та вірування, розуміння природи, прагнення до пізнання явищ природи наших пращурів» (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 106-107).

У деяких місцевостях України був звичай родиною йти у Великдень на цвинтар, до могил своїх рідних, щоб поділитися з ними воскресною радістю та привітати великоднім привітом. У Києво-Печерській Лаврі після воскресного богослужіння монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб померлим монахам принести вістку про Христове Воскресіння.

Колись давно у нас був звичай розкладати вогні у великодню ніч, щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською релігією вони були символом вогнів, що їх розкладали жовніри, які стерегли Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.

З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до свого обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу. «Багатство й цінність наших обрядових звичаїв, — каже проф. С. Килимник, — нашого фольклору є велетенське. Нам можуть позаздрити найкультурніші народи світу. Ці скарби високої культури нашого минулого віддзеркалюють наше національне обличчя і є справжніми свідками споконвічного прагнення нашого народу до волі, удосконалення, краси й сонця» (цит. твір, с. 97).

Категорія: статті | Додав: mayboro (09.04.2012)
Переглядів: 1147 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Cars
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET