Каталог статей
Меню сайту

Категорії розділу

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гість · RSS 25.11.2017, 00:53

Головна » Статті » статті

ДЕНЬ СВЯТОГО АНДРIЯ ПЕРВОЗВАННОГО
13 ГРУДНЯ — ДЕНЬ СВЯТОГО АНДРIЯ ПЕРВОЗВАННОГО
Святий апостол Андрій Первозванний був родом із Віфсаїди Галілейської. Він згодом жив у Капернаумі, на березі Генісаретського озера, разом із братом Симоном, займаючись рибним ловом. З юних років апостол Андрій відрізнявся молитовною спрямованістю до Бога. Він не одружився, а став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя, котрий сповістив про Боговтілення. Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Йордані святим апостолам Андрію й Іоанну Богослову на Ісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно пішли за Господом. Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим сповідав Його Спасителем (Месією), привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра.

Після Воскресіння і Вознесіння Христова, свідком якого також був святий апостол Андрій, він повернувся в Єрусалим. Тут у День П’ятидесятниці, разом з іншими апостолами і Пресвятою Богородицею, апостол Андрій наповнився Духа Святого, як передбачив Сам Господь.
Із проповіддю Слова Божого святий апостол Андрій зробив декілька подорожей, під час яких тричі повертався до Єрусалима. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор’я (за переказами Грузинської Церкви, апостол Андрій проповідував разом з апостолом Симоном Канаітом в Абхазії, де апостол Симон прийняв мученицьку кончину). Вгору по Дніпру апостол Андрій піднявся до місця майбутнього Києва, де, як оповідає преподобний Нестор Літописець, поставив хрест на київських горах, звернувшись до учнів своїх зі словами: «Бачите ви гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і буде споруджено багато церков».
Просуваючись далі на північ, апостол Андрій дійшов до поселень слов’ян на місці майбутнього Новгорода і поблизу нинішнього села Грузино поставив свій жезл. Звідси апостол Андрій через землі варягів пройшов до Риму і знову повернувся у Фракію. Тут у невеликому селищі Візантії (майбутньому Константинополі) він заснував християнську Церкву, посвятивши в єпископа одного з сімдесяти апостолів Христових — Стахія.
На своєму шляху апостол Андрій зазнавав багато скорботи від язичників. Його били, виганяли з міст. Але Господь оберігав свого обранця і за його молитвами здійснював дивні чудеса. Останнім містом, куди прийшов святий апостол Андрій Первозванний і де він прийняв мученицьку кончину, було місто Патри (Патрас). Тут по молитві апостола видужав важкохворий Сосій, знатний городянин. Накладенням апостольських рук зцілилася Максимила, дружина правителя Патрського і його брат філософ Стратоклій. Це спонукало жителів міста приймати від апостола Андрія святе Хрещення, проте правитель міста консул Егеат залишався закоренілим язичником. Святий апостол із любов’ю і смиренням закликав до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господня, але розгніваний Егеат наказав розіп’яти апостола.
Два дні апостол із хреста учив присутніх навколо городян. Люди, котрі слухали його, всією душею співчували йому і вимагали зняти святого апостола з хреста. Злякавшись народного гніву, Егеат наказав припинити страту. Але святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, руки їм не корилися. Розіп’ятий апостол, віддавши Богу хвалу, вимовив: «Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освятило хрест і розіп’ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, святий апостол Андрій Первозванний вже віддав свою душу Господу. Максимила, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з честю поховала його. За переказами, хрест, на якому був розіп’ятий святий апостол Андрій Первозванний, мав форму літери «Х», і отримав назву «Андріївський хрест».
У 357 році мощі святого апостола Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поряд із мощами святого апостола і євангеліста Луки і учня апостола Павла — апостола Тимофія.
У часи взяття Константинополя хрестоносцями, в 1208 році, мощі святого апостола Андрія були перевезені до Італії і поміщені в кафедральному храмі в Амальфі. При Папі Римському Пії II (1458) чесна глава святого апостола Андрія була перенесена до Риму і покладена в соборі святого апостола Петра.
ЩО В ІМЕНІ ТВОЇМ, АНДРІЙ?
Ім’я Андрій походить від грецького «Андрос», що означає «мужній».
Із ранніх років Андрій веде себе як справжній чоловік: завжди готовий заступитися за слабкого, не боїться сперечатися зі старшими, відстоюючи свою думку. Маленький Андрій розумний, обожнює збирати конструктори і головоломки. Втім, рухливі та стратегічні ігри (на кшталт козаків-розбійників) він любить нітрохи не менше. У шкільні роки здається дещо дорослішим і серйознішим за більшість хлопчаків, у нього безліч корисних захоплень — від шахів і авіамоделювання до футболу і п’ятиборства.
Більшість Андріїв легко здобувають освіту, та й взагалі — непогано влаштовуються в житті. Серед них — чимало успішних бізнесменів, військових, інженерів, а також акторів, режисерів, художників. Навколишні вважають Андріїв мазунчиками фортуни, але насправді секрет їхнього успіху — в наполегливості та цілеспрямованості. Саме ці якості найбільше цінує начальство, та й дівчатам імпонує така надійність і стабільність.
У відносинах із жінками Андрій непостійний. Він не поспішає одружуватися. Особисте життя для нього — захоплюючий роман із безліччю сюжетних ліній. Звичайно, рано чи пізно він таки вступає у шлюб. Його обраниця — неодмінно гарна й екстравагантна. Андрій навряд чи розділить екстремальні захоплення дружини, проте у важку хвилину підтримає і втішить. Він був би ідеальним чоловіком, якби не його патологічні ревнощі — може ревнувати дружину навіть до власної дитини!
Поради знайомих і родичів про сер-йозне відношення до вибору супутниці життя Андрій ігнорує. Він високої думки про себе, егоїстичний і вимагає підвищеної уваги. Андрій непередбачуваний у своїх вчинках. Він може зробити дорогий подарунок дружині, а через дрібницю влаштувати скандал. Водночас, розхвилювавшись, здатний «перегоріти» за п’ять хвилин, але може й затамувати образу, що мучитиме його зсередини. Щоб відновити душевну гармонію, Андрієві корисно гуляти у хвойному лісі.
При виборі супутниці життя краще надавати перевагу власницям імен Діана, Олена, Єлизавета, Ірина, Клавдія, Лариса, Людмила, Марія, Наталія, Таїсія.
НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ НА СВЯТО АНДРІЯ
Незважаючи на те, що Андрій — християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу День Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калитою та інші ворожіння.
Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна). Кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою). На підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до будинку пускають голодного собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з’їсть першою, — та дівчина першою вийде заміж. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з’їсть балабушку, а лише надкусить.
Інший спосіб ворожити — слухати попід вікнами в ніч перед Андрієм. Почуте дівчата тлумачили відповідно до можливостей власної фантазії.
Пізно ввечері дівчина набирає жменю коноплі (або символічно — будь-якого зерна), сіє на снігу та примовляє: «Андрію, Андрію, коноплі сію, спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім слід набрати жменю снігу в тому місці, де сіяла коноплі, і вже в домі, коли сніг розтане, рахувати насіння. Якщо парна кількість виходить, — подружнє життя буде щасливе, якщо непарна — не дуже.
Якщо дівчині цікаво, яка вдача буде в майбутнього чоловіка, то вона розкладає на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркальце, а потім пускає півня. Якщо півень спершу клюватиме зерно, — чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце, — ледарем, а якщо спочатку нап’ється води, — п’яницею.
Щоб «визначити» ім’я нареченого, дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь — ім’я майбутнього чоловіка. Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього вона, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, то це і є її майбутній наречений.
Щоб дізнатися, хто в родині буде головувати, півня й курку зв’язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у сім’ї, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.
Вся молодь — і парубки, і дівчата — сходилися разом і андріївський вечір розпочинався з кусання калити — одного з найважливіших обрядів цього свята. Калита — це великий, солодкий, із медом і фруктами борошняний корж, зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками. Печуть його у печі й запікають так, щоб вгризти було важко. Посередині калити слід зробити дірку. В неї просовують червону стрічку і підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калиту тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді — звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калита підстрибне вгору.
На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися всі їхні витівки. У тих батьків, котрі забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидувати їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села. Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх «ритуальними бешкетуваннями», що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу. Отже вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

Категорія: статті | Додав: mayboro (13.12.2012)
Переглядів: 227 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Cars
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET